Я З УКРАЇНИ

Перше, що спадає на думку, коли тебе запитують: «Ну розкажи щось про Україну», відразу перед очима постають два головні атрибути української культури та душі: вишиванка та писанка. Перша – символ народності, його історичної спадщини та самовираження. Друга – причетність до релігії, способу святкування. Кожна писанка – це своєрідна легенда, переказ , яка передавалась з покоління в покоління і таємниця кожної родини надійно була схована від чужорідних очей. Але не китайських =)

Цього року, святкування Пасхи припадало на 16 квітня, але в Китаї, в дитячому садочку в промисловому місті Сяолан, ми відмічали напередодні 14 квітня. Було дивно, чому китайці, які в принципі, не  християни, не вірують як в таку, одну релігію, святкують це свято. На що, мені більшість батьків дітей, вчителів та менеджмент відповіли : «Нам цікаво одягатися в Пасхальних кроликів та влаштовувати квести ». Скажу чесно, було трохи прикро слухати таку нісенітницю від дорослих людей. З одного боку – це зневага до чужої релігії, її неправильна інтерпретація, через  яку втрачається весь священний дух нашого свята, а з іншого – ну хоч добре, що тут в Китаї люди знають взагалі про існування такого свята, не кажучи вже про те, де знаходиться Україна.

Моя маленька місія полягала в тому, щоб не тільки підібрати дітям Пасхальні пісні на англійській мові, знайти правильні костюми та навчити рухам, але й розповісти, чому все таки люди в світі відмічають Пасху, ну мабуть же все таки не через костюми і квести? =)

Перше, що довелось пояснити дітям – значення цього свята і додати пару наглядних ілюстрацій з легенд і переказів, уривки з Біблії та Завітів.

Дорослим було вже не цікаво, адже для них вже давно була сформована своя «правильна» думка, а от маленькі діти, яким від 3 до 6 років, як губка Боб, намагались ввібрати в себе найбільше інформації, і на основі цього, показати своє бачення Пасхальних яєць. До Вашої уваги, пропоную переглянути пару найцікавіших робіт, які примусять задуматись, а дійсно китайці настільки безперспективні, як ми про них думаємо? Ну в крайньому разі, маленькі діти, яких можна ще змінити.

Чорна писанка вдягнена у вишиванку, ніяку країну не нагадує? =) А дівчинка, у якої на голові золоте намисто, на схожа на ізраїльтянку?)  Будинок з сонечком – мир, серця на Пасхальних яйцях – любов. Дитяче вираження простих речей, інколи буває глибшим, аніж реалізм в картинах дорослих.

Але культурний шок для моїх китайських дітей тільки починався. Якось на неділі української культури, ми з дітьми розбирали тему – Український вишитий одяг, простіше кажучи, українська вишиванка. Почалось все з того, що я показала їм свою сім ю, друзів, близьких, які хоч і в теперішній час, одягають вишиванки, як щось сучасне і нове, а не пережиток  минулого, що дуже радує.

Діткам так сподобалась ця тема, що вони вирішили і самі спробувати побути майстрами української колекції одягу, а результати, які я отримала, чесно, перевершили мої очікування. Не забуваємо, діткам від 3 до 6 років =)

Мене часто запитують друзі, чи за кордоном не можна втратити свою культуру  будучи оточеним  іноземцями. Я кажу, що так, є така можливість. Але щоб цього не сталося, ми повинні хоч і за кордоном, але заявляти про свою територіальну приналежність. Хтось, вивішує блакитно-жовтий прапор на балконі будинку, хтось пише вірші і влаштовує званні вечори=) Я ж, українка і тільки, робимо з дітьми підробки, щоб десь в маленькому містечку на півдні Китаю гордо сказати: «Я з України».

Лазуренко Катерина

 

Комментировать