СВЯТВЕЧІР В ЧАНЧУНІ

Я: Христос народився!

Всі:Славімо Його!

 

Як приємно коли так далеко від дому можна відчути себе як вдома.
Традицію святкування Святвечора ми, українці Чанчуня, започаткували вже в 2016 році. Позаминулого року я стала мамою, вирішили народжувати в Китаї, тому мої батьки приїхали на певний час допомогти, і так получилось що Різдвяні свята на порозі, а я хотіла щоб не тільки ми, а й інші українці тут могли відсвяткувати Різдво як вдома, тому 6 січня ми організували Святвечір.  Дівчата наліпили вареників, ми приготували кутю (так як в Китаї вже багато років, то при кожній поїздці додому купляємо все для куті). Все було чудово, за 6 років на той час, то була моя перша зустріч з такою кількістю українців разом.
Наша група у Вічаті «Українці в Чанчуні» на сьогоднішній день вже існує десь півтора року. За цей час кількість учасників зростає, відповідно що немало так званих «мертвих душ», або тих котрі вже не в Чанчуні, або й ніколи тут не були, а були додані кимось з учасників просто знаючи що це група українців не зважаючи на «в Чанчуні». Приклавши певних зусиль, в нас є багато активних учасників, ми спілкуємось, допомагаємо один одному коли виникають питання пов’язані з життям тут і т.д. Але в ідеалі спілкування повинно бути живим, і воно стане цікавішим у віртуалі якщо ми бачили один одного і знаємо хто є хто.
Тому цього року з наближенням Різдвяних свят було заплановано святкування, зустріч всіх разом на Святвечір, відповідно з українськими стравами, в українських вишиванках та з українськими колядками.
Ми замовили кімнату в Німецькому ресторані-пивоварні, дизайн і оформлення якої схожі на наші українські колиби, і де великий довгий стіл для 20 осіб, як на мене ідеальне місце для такої події. Ось і всі почали сходитись: у вишиванках, вінках з квітів, одязі з українською символікою, як приємно! Ми обговорили і поділились хто що по можливості приготує, чи принесе до столу, і в результаті частувались кутьою в моєму виконанні, пампухами з маком та з варенням які приготувала Оксана, варениками від Дарини, голубцями від Юлі, смачним тортом «З Різдвом Христовим!» від Яни, а також різними холодними закусками, такими як мариновані огірки, оселедець, оливки та фрукти які принесли з собою, а ще замовили рибу, картоплю, хліб, і получилось «як вдома».
Після смачної дружньої вечері почали колядувати колядки (особливо активно колядували діти, та ще й кожному окремо, і казали: «давай п’ятака», молодці!). А потім ще були танці!!! В цьому ресторані, на щастя працюють музиканти та співаки з України, ой як нам повезло, крім нових знайомств, та ще й потанцювали під українську музику. Після нашого такого чудового вечора повернувшись додому було дивне відчуття, ніби побувала вдома, ніби то все снилось. Супер! Моє бажання збулось! Будучи на другому кінці континенту ми повинні бути разом, ми повинні спілкуватись, підтримувати один одного, допомагати, бо як не кажи, як зустріну когось тут, і питаю «Ти звідки?» у відповідь: «С Украины» чи «From Ukraine»  «Я теж!» і аж хочеться обійняти, бо при буденному спілкуванні з китайцями чи іншими іноземцями не вистачає українців, бо вони такі рідні, у нас багато спільного, нас багато чого об’єднує, тому єднаймося, бо разом ми велика сила. Слава Україні!

PS. В Чанчунь приїхала в серпні 2009 року на навчання в магістратурі, на останньому році навчання познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, китайцем, з яким після року спілкування одружилась. А потім в 2014 році поступила в докторантуру Дзілінського університету, де і зараз навчаюсь. В 2015 році в нас народився Себастіан. В найближчому майбутньому планую жити в Чанчуні, тому всі хто тут, чи планує приїхати, буду рада знайомству.

З повагою до всіх і для всіх Гринів Мар’яна

 

Комментировать